Історична довідка
Початком масового заселення території села можна вважати другу половину XVII ст., коли рятуючись від панської неволі, люди почали переселятись на Лівобережну Україну.Починаючи з XVII ст. в степу Яготинському господарювали яготинські козаки та посполиті.
Заможна старшина, шляхом купівлі, а іноді й самочинно захоплювали великі території колись вільного козацького степу Яготинського і вже в першій половині XVII ст. виникають поміщики – землевласники, як Сулима, Калита… та інші, які за дозволом гетьмана або полкової адміністрації займали земельні угіддя та будували невеликі хутори. Землеволодіння навколо хуторів поступово розширювались, землі освоювались.
Із акту від 16 травня 1715 року, засвідченому в Переяславському магістрі говориться, що Яготинський сотник Йосип Павлович попросив аби «…дозволили йому вершину річки Іржавець для хутора зайняти і гребельку висипати». Коли Йосип Павлович став сотником, переїхав жити до м. Яготина. Ставши паном Йосип Павлович сильно при тісняв козаків, забираючи в них землю та майно. 1729 року 19 червня Микита Калита віддав йому греблю на Іржавці. Захопивши біля греблі значну кількість степу, Йосип Павлович поселив тут людей. Так і з’явився хутір з назвою Сотниківка, поява якого датується 1729 роком. 1762 р. в Сотниківкі вже було 18 хат із 15 сім’ями. Землі рахувалися до неї навколо 10 верств 267 сажень.
Сотник ще прикупив у переяславського полкового судді Олександра Сулими понад Одночою, що витікала із криниці. Цей степ 1729 р. сотник продав бунчуковому товаришеві Василю Тамарі 100 злотих. За три роки Тамара поселив на купленій землі слободу і 16 січня 1732 р. продав її війту Ніжинському Петру Тернавісту за 1200 карб.
В цьому ж Семен Лизогуб захопив з невідомих причин 30 дворів в слобідці Тамарівці, але Терневіст через суд повернув їх назад.
Слідча комісія Розумовського визнала, що сотник Яготинський заволодів і продав землю Тамарі незаконно, оскільки Яготинці не мали права роздавати військові землі. Ордером від 17 лютого 1763 року Розумовський затвердив Тамарівку в приналежність до Яготина.
Хутори швидко росли і на кінець 19 століття злилися в одне село, яке розділяла невелика річка Іржавець.
